Україні необхідні концептуальні зміни у позиціюванні дизайну на рівні законодавства, менеджменту та освіти. Правове поле, що ми маємо на сьогодні, рівно як і методика підготовки кадрів «заточені» на індустріальний, вертикально інтегрований спосіб виробництва. Одна з ключових проблем полягає у викривленому сприйнятті ролі дизайну. В Україні до дизайнерів виробники у більшості випадків вдаються тоді, коли необхідно упакувати продукт, або зробити рестайлінг. Тому дизайнери почуваються «не у своїй тарілці». Вони воліють радше відкупитися від замовника чимось «красивим», аніж щось доводити. Так, зрештою, комфортніше і безпечніше, хоч і звужує перспективи розвитку.
Втім, змінити ставлення замовника (того самого, який платить і замовляє музику) можна. Для початку потрібна зміна дискурсу та формування експертних ініціатив. Щодо наступних кроків окреслилося два різних підходи.
1. Перший полягає у стратегії малих кроків. Це зміни на рівні одного об'єкта, або й району міста, чи навіть малого населеного пункту, здійснювані силами приватної ініціативи. Наприклад, креативні інтервенції у вигляді редизайну автобусних зупинок, вивісок, ландшафтного дизайну прибудинкових територій, створення майданчиків для творчого дозвілля. Далі ці зміни максимально піаряться, аби викликати природне бажання зробити не гірше, ніж у сусіда. Варто зазначити, що піар тут іноді непропорційно перевищує масштаб реальних перетворень.
2. Інший підхід полягає у активній взаємодії експертних ініціатив із виконавчою владою і законодавцями з тим, щоби бодай в кількох відомствах (наприклад, у мінекономіки, мінкультури і мінрегіонрозвитку, муніципалітетах) з'явилися дизайн-омбудсмени. Тобто посадовці, які муситимуть стежити за тим, аби рішення, що стосуються дизайну (від сайтів до проєктів благоустрою) ухвалювалися не чиновниками у волюнтариський спосіб, а компетентними фахівцями цієї сфери. Потім, а можливо і паралельно, запроваджуються експериментальні програми у кількох провідних вишах, що готують дизайнерів. Головна умова: поруч з теоретиками викладатимуть практики, які мають в активі успішні кейси. Навчальний процес необхідно будувати так, аби студенти бачили весь ланцюжок від генерування ідеї до втілення, вміли не лише творити, але й продавати свій продукт споживачу, конкурувати на ринку. Ясна річ, що при цьому у вишах мають бути майстерні оснащені для прототипування і творчих експериментів. Це, у свою чергу, наввряд чи можливо без налагоджених комунікацій між споживачем, виробником, інвестором, дизайнером і державою.
Зрозумло, що обидва підходи не виключають, а швидше доповнюють один одного і однаково потребують оприявнення суті дизайну. Таким чином, для перетворення окремих творчих бізнесів на сектор креативних індустрій необхідний дискурс і публічний запит, а разом з тим — цехова дискусія за результатами якої має бути сформована своєрідна «ментальна мапа» сфери дизайну в Україні, формування правил гри, консолідація гравців сектору і потужна адвокаційна кампанія.
Топ 10 кроків:
1) Рік Дизайну в Україні (національна кампанія)
Масштабна промоційна кампанія для демократизації дизайну серед широких верств населення. Це можуть бути:
- Kyiv Design Week;
- Дослідження сектору українського дизайну;
- Серії загальноосвітніх лекцій для недизайнерської аудиторії;
- Воркшопи з методології Design of Changes для представників державних інституцій та уряду;
- Видання підручників та довідників з дизайну;
2) Інноваційний дизайн-центр. Впливова інституція, яка б консолідувала зусилля представників різних сфер дизайн-індустрії (графічний, промисловий, продуктовий дизайн, мода, веб, тощо). Організація, яка б займалась лобіюванням дизайн-культури, підтримкою та промоцією дизайну на державному рівні.
3) Створення щорічного статистичного дослідження української індустрії дизайну. Оновлюваний довідник / реєстр дизайнерів, агенцій, бюро та студій.
4) Відкриття он-лайн платформи з регулярною розсилкою актуальних новин, порад та пропозицій щодо дизайн-подій в Україні та світі.
5) Захист інтелектуальної власності. Налагодження співпраці зі спільнотою юристів, які займаються захистом прав представників культурних та креативних індустрій.
6) Підтримка українських дизайнерів закордоном (через мережу посольств). Використання дизайну як ефективного інструменту культурної дипломатії. Протягом попередніх 5—6 років делегації промислових дизайнерів з України регулярно викликають фурор на тижнях дизайну у Парижі, Ейндховені та Мілані (проте це виключно приватні ініціативи).
7) Дизайнери в уряді. Включення дизайнерів до державних процесів прийняття рішень (наприклад, впровадження дизайн-кодів для міст, або цілісна розробка регіонального брендингу).
8) Зміна політик (policy). Серія семінарів з використанням практичних методів для сприяння спільному навчанню серед полісі-мейкерів.
9) Відео кейси. Зйомка навчальних та документальних фільмів про успішний вплив дизайну у соціальних та урядових контекстах.
10) Розробка стратегій та дорожніх карт для різних секторів дизайну із залученням представників креативних індустрій та уряду.
Автори:
Анна Вічер / PDR Design & Research Center,
Ярослав Белінський / Design4Ukraine,
Микола Скиба / Український інститут майбутнього.
2017
